Сегодня у меня выходной день и я с самого утра решаюсь на то, чтобы исполнить свою заветную мечту – уединиться на природе. Для этого я отправляюсь за город, благо, что это не трудно с нашими-то масштабами, так что можно даже пешком. С утра закатил небольшой дождик, поэтому я захватил с собой дождевик.
Многие любят бывать на природе, гораздо меньше людей стремятся к уединению, но редко кто любит пасмурную погоду – большинству по душе солнце и тепло. Кому-то может это показаться весьма странным, но, я обожаю сумрак и тусклость осеннего утра, а небольшой и кратковременный дождик благотворно влияет на нервы и наталкивает на философские размышления.
Одиночество освобождает. Оно несёт облегчение от мирской суеты, неизбежно несомой человеческими существами. Человек – существо противоречивое. С одной стороны мы являемся социальными, не мыслящими своей жизни без общения с себе подобными душами, а с другой стороны очень скоро начинаем уставать от этого общения, периодически нуждаясь в уединении. Сегодня у меня именно такой день.
Свинцовые тучи, подобно диковинному потолку, неподвижно нависли над головой, не собираясь расходиться в безбрежных далях небесного океана. Мокрая трава под ногами свидетельствует о поре увядания. Осень. Что поведать хочешь, осень, мне? Чем утешить можешь? О чём напомнить?
Осень напоминает мне человека, который готовится к летаргическому сну. Или к смерти, которая грядёт зимой. Иногда она напротив, свидетельствует о жизни, которая придёт после зимы в пору своего весеннего возвращения. Так всегда бывает – на смену трудным временам приходит отрада, подтверждая библейский текст о том, что сеющие со слезами посеют с радостью. Так всегда бывает. Бывает всегда. На то она и осень.
А сегодня я просто наслаждаюсь осенними пейзажами, несущими умиротворение для души шумом дождя, мелкими брызгами поглаживающим лицо, холодной изморосью ложась на лоб и щёки.
И очистительным одиночеством, которое он несёт с собой.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Публицистика : Християнські Побутові Колискові - Воскобойников Ігор Григорович Протягом тривалого часу мене цікавили саме християнські колискові, причому, побутові, тобто ті, яких співають рідні саме у побуті біля самої колиски.
Й ось десь із місяць тому Господь дав мені самому низку колискових, частину з яких сьогодні наводжу.
З того часу я більш системно зацікавився цим питанням й, до мого здивування і навіть із прикрістю, виявив майже повну порожнечу у цьому напрямі. І це у нас, на співучій Україні!
Ще раз підкреслю, мова йде не про літературні колискові, які є у класиків, хоча й у дуже невеликій кількості, й пару яких можна зустріти навіть на нашому сайті: у Светлани Касянчик та у Зоряни Живки.
… Звернувся інтернетом до бібліотекарів системи дитячих бібліотек України й із вдячністю ознайомився із ще якоюсь дещицею колискових. Причому, із прикрістю відзначаю, що наші християнські поети й тут «пасуть задніх», віддавши повністю цей надважливий напрямок духовного виховання на перекручування лукавому.
Отже, намагаючись не скотитися до примітивізму, намагався зробити колискові різного рівня складності від максимально простих й гнучких, щоб мама, тато або інший родич міг сам творити їх та прилаштовувати до індивідуальних потреб, так би мовити, не зазираючи до писаного тексту.
Заздалегідь ДУЖЕ вдячний усім, хто випробує їх у практичних умовах і повідомить свою думку.
Ще більш вдячним буду за продовження розвитку цього напрямку і повідомлення мені про набутки як українською, так й основними романо-германськими та слов'янськими мовами.
