Так важко інколи щось народити. У тобі бушує безліч думок, якихось відображень, відкликів на ті події, які відбувають навколо: емоції інших, їх переживання дійсності — усе це проходить крізь мою душу, але проходить боляче.
Колись один мій друг сказав, що справжнє народжується в муках. Не можна написати щось дійсне, якщо не пережити це і пережити десь трагічно. Величне народжується у надзвичайних умовах. Ти ніколи нічого не напишеш, коли сидиш спокійно і нічого тебе не турбує, тебе все влаштовує і ти всім задоволений.
Але разом з тим не кожні муки можуть народити щось дійсно варте уваги. Певно проблема криється в тому, що усе це може бути банальним та мізерним. Величне — це щось понад буденністю та звичайним відношення до життя. Так, десь геніальне межує з хворобливим і ненормальним, бо і те, і інші переходить кордони простого і нецікавого.
Якже вирватися з цього колообігу реальності? Як написати щось дійсне і реальне, таке що зачепить іншу людину? Хоча може і не в тому полягає геніальність, щоб воно впливало на інших. Може геніальне в тому і полягає, що воно не просте, не звичайне, а має глибину, якусь таємницю, якійсь внутрішні простори.
Як увійти у цей простір? Як досягнути того, що так манить і заворожує? Як пережити надзвичайне і неймовірне, тим більше якщо твоє життя просте і нічим таким не вирізняється?
Для мене це має двоякий момент. З одного боку пережити, а друге — це виразити, надати цьому форму. Багато людей намагається пояснити геніальність. От, наприклад, психіатри усе пояснюють обміном речовим у тілі. Я ж, як людина віруюча, визнаю простір духа, тобто такої дійсності, яка хоч і залежить від тіла, однак усе одно більше пов'язано з Самим Богом.
У цьому біда сучасного атеїзму, що люди не бачать нічого поза тим, що є на видноті. Ми ж віруючі визнаємо, що є щось таке, чого ми не може доторкнутися, побачити, пізнати якимись нашими відчуттями чи провести над ним досліди. У цьому головна відмінність між вірою чи атеїзмом.
Але повернуся до простого відображення, творчості. Щось штовхає людину до того, щоб щось робити таке. І на цьому шляху людина вдосконалюється. Але розвивати можна лише те, що ми і так маємо, наче зерна у нашій душі.
Отже, питання як писати не є теоретичним, а практичним; хоча теорія намагається систематизувати, звести до купи те, що і так відбувається. А ось самій поштовх, причина і мотивація є десь поза людиною. Людина не може пояснити цього. Лише у вірі вона може відчути, доторкнутися до Того, Хто її примушує до дії.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Поэзия : Делаем ли то что поём? - Vladimir (PVL) Мы часто поём песни и абсолютно не задумываемся о чём поём, предложили спеть и поём. Вот одна из таких песен: Когда Дух Господен наполняет меня. Не становимся ли мы обманщиками, а Слово Божие говорит: Туда ничто нечистое, преданное мерзости лжи не войдёт. Плакали мы когда либо в нашей жизни так как плакал Давид, сбросив царскую одежду и облачившись в лохмотья, сев в пыль и обсыпая себя ею, рыдал и просил милости у Господа? Радовались ли мы когда либо как радовался Давид, когда ковчег Божий возвращался в Иерусалим, сняв одежду свою и скача перд Господом? Молились ли мы когда либо так как это делал Давид, исполнялись ли мы Духа Святого так как исполнялся Давид? Если нет, задумаемся что произносим нашими устами, истина это или ложь??
