Как клин журавлиный уносит года
От нас, наилучшие, в вечность.
Я песней прощусь с ними здесь навсегда
И их провожу в бесконечность.
Грусть с юностью в песне навеки слились.
Разлука и прошлое – дружат
И как бы хотелось душе моей ввысь,
Где птицы в сиянии кружат.
Хотелось бы песню поддерживать ту
Всем сердцем. Огонь не запрячу.
Хотелось, чтоб годы сказали Христу,
Что их я бесцельно не трачу.
Минута, мне данная, здесь дорога;
И я оправдаю призванье.
Всё это имею я лишь для Христа:
Удары в груди и дыханье.
Пусть видно, как здесь дорожу я Христом,
Высоко ценю милость Божью.
Хоть немощен я, но своим естеством
Хвалу возношу Ему с дрожью.
Сегодня не трачу напрасно я слёз,
Чтоб годы цветущие видеть,
Но знаю, в краю том, куда вознесёшь,
Мне дано вновь юность увидеть.
Преревод с украинского 01/16/2014 г.
Вячеслав Переверзев
Комментарий автора: Эту песню "Как клин журавлиный" можно прослушать здесь: https://www.youtube.com/watch?v=6wAAuKNqpms
«Ключем журавлиным»на украинском языке можно прослушать здесь: https://www.youtube.com/watch?v=Ug6ph5U3uEQ
Ноты здесь: http://noty-naputi.info/node/1116
Вячеслав Переверзев,
USA
Родился в Украине, на Донбассе, г. Горловка. Другой сайт: http://stihi.ru/avtor/slavyan68
Прочитано 9061 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
