Я в Тебе нуждаюсь, словно сад в капели,
Как земля, что в зное сохнет и горит.
Даже если смолкли все земные трели,
Непрестанно дух с Тобою говорит.
Сознаю, что ничего не значу в мире,
Если Ты, Господь мой, будешь не со мной.
Я бы жил здесь, как в песке росток в пустыне,
Что ветрами обдувает жгучий зной.
Чем я глубже, Боже, в сердце рассуждаю,
Понимаю больше – знаю мало я:
О пути предвечном, о дороге к раю,
Что готовил, Боже, Ты и для меня.
Мы пришли сюда, чтобы сражаться с тьмою,
Божьим Светом Землю эту наполнять.
Сможем сделать это, Господи, с Тобою.
Только бы в борьбе Тебя не потерять.
Я желаю в Свет Твой, Боже, облекаться,
Чтобы Свет Твой душу в небо возвратил.
Но для этого я должен постараться
Прожить так, чтоб мир её не засорил.
Знаю, в Вечности законы неземные,
На Земле же учим, как их исполнять,
Чтобы зреть душой просторы те родные,
Чтобы ей их никогда не потерять.
10/07/2012 г.
Комментарий автора: Этот стих стал песней. Ноты и мелодию можно найти по ссылке:
http://cxmusic.org/2011-04-14-23-11-03/2011-04-15-00-35-55/425-2012-10-19-16-16-17
Вячеслав Переверзев,
USA
Родился в Украине, на Донбассе, г. Горловка. Другой сайт: http://stihi.ru/avtor/slavyan68
Прочитано 5135 раз. Голосов 6. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
