Дивись і запам’ятай, юначе. Нехай бережуть тебе від цього боги, але народився ти в таку пору, коли корисно закаляти себе прикладами стійкості
Тацит. Аннали, 16, 35
Триста спартанців, проти Ксеркса послані, коли трахинці з іншими греками, налякані великою кількістю війська наступаючого, втекли, розмишляли в тіснині між горами стоячи.
Один з них сказав:
Вибрані ми з цілої Греції, страх і небезпека – не новина для нас: чи силою, чи умислами на шкодять – згадаймо про численні перемоги наших славетних предків, скільки міст вони взяли і скільки – оборонили, скільки трофеїв брали в переможених народів! Великий жаль буде якщо втечемо: впадуть церкви і стихнуть молитви, занепаде велика слава народу нашого. Встидаймося, встидаймося! Хоча не втечемо з поля битви, але соромно що навіть думки такі між собою могли дозволити. О спартанці, проти азіатських народів не постидіть славетних подвигів дідів та прадідів ваших, принаймні, приклади їхні нехай вами рухають – з дитинства бо готувались ми до цього дня. Якщо думка до здобичі, а не до перемоги прив’язана, то майте перед собою такий умисел: не принесу додому перських трофеїв, але на трофеях тих впаду. То однак говорю не так як тим хто загинути мав би: бо як прийде час смерті нашої, то обманюється той хто намагається дати смерті відсіч. Глупа то річ триматись за те, чого зберегти не можеш. Нікому Бог і природа на віки вічні життя не давали, і усім народженим призначений час і вмерти: невимовно багато і молодих, і середнього віку, і старих відходить: і часто багато їх прагнуть смерті, бо через неї лежить шлях до безпеки і покою. Але посмертна слава кінця не має: ближче так до Бога, Котрий так само смерть прийняв.
Інший мовив:
Кожен з народів грецьких має свої прикраси. Афіни славні науками, Фіви – благочестям, а Спарта – лицарським ремеслом. З того то часу як нас Евротас ріка омиває і з дитинства привчає до несіння військових обов’язків. Звідти Геркулес має похвалу що через мужні вчинки до неба дістався. Геркулес не зважав на небезпеки, і ми нащадкам не хотімо виродками перед світом предстати.
Інший мовив:
Прийшли ми сюди для службі вітчизні своїй, стали тут за усю Грецію, щоб ворога перемогти: своїх бо ми вже здолали. Нехай знає той неприятель що немає нічого важчого як озброєного спартанця здобувати. Нехай ворог буде свідком чесноти нашої. Куди б Ксеркс погляд не кинув – всюди нас побачить.
Інший мовив:
Згадайте пісні матерів наших, коли, повивши, колисали, з дитинства до цноти заклики нам даючи, а також нагадування тим хто на війну йде: з щитом чи на щиті. І менший сором з бою без зброї чи щита повернутись ніж збройному утікати. Спійманий спартанець вбий, каже, не стане невольником: і не спіймав би мене якби хтів я тікати.
Інший мовив:
Не знаю, чи здобудемо перемогу, але напевно переможеними бути не можемо. Переможений – це той хто здається, або тікає. Якщо так, то перемогти нас не можна. Бо коли помремо в бою, не згасне слава і пам’ять наша. Шкода багато говорити. Солодкою і учтиво завжди була ця справа – заради вітчизни життя покласти. Колись все одно смерть нас не мине, в тим лише різниця що подих останній свій можемо випустити безславно, вдома на ліжку, а можемо – учтиво та зі славою батьківщині віддати. Коли так для вітчизни нашої мужньою смертю помремо, нащадки на гробах наших присягати будуть.
Хіба нас не триста? Триста, але лицарів! Але озброєних! Але спартанців!
У важких і тяжких пригодах порада моя така: мужність – найкращий захист.
Інший мовив:
Не хочемо більше мовити. Честь кличе нас до бою ставати.
Леонід король спартанців так завірив:
Уроджена чистота помислів ваших – честь для служби вітчизні, і не закликів до чесноти, але похвали потребує. Ходімо ж до сніданку, вечеря ж бо нам в іншому світі приготована.
Герої ці греками були, але і в нашім народі слов’янському чимало знайти можна прикладів відваги і мужності.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Архимандрит Даниил (Сарычев) - Девятова Светлана 8 сентября 2006 года в 22 часа 45 минут мирно отошел ко Господу старец Даниил, старейший насельник московского Донского монастыря архимандрит Даниил (Сарычев).
В конце апреля 2006 года мне посчастливилось встретиться с архимандритом Даниилом. (К старцу Даниилу уже почти никого не пускали, после болезни он был очень слаб.) К весне 2006 года книга о православных старцах уже была сдана в московское издательство «Артос-Медиа», мы приступили к работе над второй частью о православных старицах. Рассказывая о схимонахине Любови, мы планировали упомянуть и о том, что блаженная старица Любовь в 1995 году встречалась с архимандритом Даниилом, хотелось немного рассказать и самом старце Данииле. Отцу Дмитрию Шпанько удалось договориться о встрече, но в самый последний момент встречу отменили, но дозвониться до меня и сообщить об этом не смогли, поэтому 30 апреля я приехала в монастырь (заранее), но в назначенный час никого не встретила. Я долго молилась у раки Святителя Тихона, и уверена, что именно по молитвам святого, спустя 2 часа попала в келью старца Даниила, где, по милости Божией, удостоилась получить благословение великого старца, и разделить праздничную трапезу с ним и его духовными чадами.
Нужно признаться, что за три дня до этого, во время обострения язвенной болезни, я не могла вообще принимать пишу, укрепляла себя лишь святой водой, просфорой, да монастырскими сухариками. Старец Даниил благословил есть вместе со всеми, по послушанию съела всё и исцелилась. (В тот день вечером я ждала очередного приступа боли, но всё прошло, на утро я могла уже кушать всё спокойно.) Слава Богу, за всё!
Вечером 21 сентября 2006 года, когда очерк о старце Данииле был в основном готов, внезапно наступило полное изнеможение - долго молилась лёжа, когда силы начали возвращаться, встала, подошла к шкафу с иконами и ощутила благоухание. Благоухала в правом нижнем углу бумажная икона Донской Божией Матери, купленная примерно в конце1991- начале 1992 года в Донском монастыре. (На обратной стороне иконы было написано –«400 лет основания Свято-Донского Ставропигиального монастыря (1591-1991г.г.)». Эта бумажная икона и Курская-Коренная икона Божией Матери «Знамение» (которую мне удалось в своё время приложить к чудотворной иконе), чудом уцелели во время пожара в 1995 году, когда от зажжённой свечи сгорели у меня дома на полке даже иконы приклеенные к деревянной основе. Взглянув на обратную сторону иконы, я вспомнила, как пятнадцать лет назад впервые пришла в Донской монастырь и подошла, как и все верующие, находящиеся около храма, к старцу Даниилу, который только что вышел из храма (в это время многие верующие устремились к нему и стали просить благословения). Благодарю Господа, что удостоилась встретиться со старцем Данилом вновь весной 2006 года.
