Желанье было (есть) сильней морали.
О встречах не условлено заранее.
Там плачут жёны. Не до них. С любовью!
И дочь его съязвит: "Да на здоровье!"
И что сказала бы на это мама?
По мне - так сразу, не крутя динамо...
И если до конца идти сегодня...
Да кто я есть? - Уж точно - не тихоня!
За что же мне узбек подарит дыню?
Гранаты с гравировкой на латыни?
Не украшенья, а всего лишь фрукты!
И у него все приключенья круты!
Но так всё кончить на высокой ноте,
Боюсь, не выйдет. Оба - на охоте!
Заколет в мою честь азербайджанец
Барашка? - А тем более, - зажарит?
И армянину с ассирийской кровью
Нести дары к ногам и к изголовью.
Еврею - целовать мне ручку нежно...
Не всем из них отдаться неизбежно!
Но кто есть ты? - Кто б ни был тот мужчина
Без отчества, одежды или чина -
По случаю откажется он так,
Как браконьер при встрече лесника:
Как дичь, легко стряхнёт меня с плеча -
Я не его добыча - и ничья!
Он не выносит сора из избы!
Чего не миновать, тому и быть!
С кем поведёшься, так тебе и надо!
Ума-то наберусь! - Тому и рада!
Вот повзрослею - и поговорим.
Хочу быть с ним. Всегда. И только с ним!
Светлана Шербан,
г. Магнитогорск, Россия
Мама пятерых деток, но вменяемая и потому творческая. Пишу хорошие стихи - и очень приветствую обратную связь. Мечтаю о собственном сборнике - и прошу почтенную читающую публику дать принципиальную оценку текстов. Дабы не пополнить собой рядов графоманов! e-mail автора:svetasherban@mail.ru
Прочитано 9242 раза. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
